Мало хто замислюється над тим, що пагорб може бути давнім городищем. Свого часу давній історії і культурі не приділяли належної уваги. Поселення розорювали, через них прокладали дороги, миси над заплавами рік, на яких розташовувалися частини городищ, поринали під воду… Техногенного впливу зазнала й наша пам’ятка археології національного значення – поселення Гайдари, датоване ІХ–ХІІІ ст. Його земляні укріплення були майже повністю знівельовані в ході протиерозійних робіт.

 

 

        Поселення Гайдари розташоване в 3-3,5 км на південний схід від однойменного села, на високому мисі правого берега ріки Сіверський Донець. В структурі пам’ятника виділяється фортеця, неукріплене селище-супутник і ґрунтовий могильник.

 

 

        Можна припустити, що городище Гайдари було крайнім поселенням на південно-східному рубежі Київської Русі. А далі, на південь, простягалися безмежні ворожі простори – половецькі степи. Та межа між Руссю і кочівниками проходила набагато південніше. Даний пам’ятник, очевидно, не був останнім південним пунктом на рубежі з кочівниками, що, все одно, не викликає сумнівів щодо його стратегічного призначення на прикордонних землях.

 

 

        Городище мало посилену оборону. Відносно рельєфу місцевості, фортеця мала форму вузенького трикутника, який повільно понижувався. Із західної і східної сторін городище отримало гарний природній захист у вигляді річок Сіверський Донець та її притоки Мож. Північно-східна сторона острогу частково зберегла сліди чотирьох підрізків схилу. З тильної сторони городище захищали невеликий вал і рів. Місце, де схил мису мав відносно пологу форму, було додатково укріплене двома невисокими валами і трьома ровами, які перешкоджали на шляху нападникам.

        Потужні оборонні укріплення та майже повна відсутність культурного шару на городищі наштовхує на думку про те, що свого часу поселення відігравало роль виключного сторожового та оборонного пункту. Можливо тут перебувала лише військова сторожа, яка жила поряд в селищі та навідувалася на той бік укріплення. В разі будь-якої загрози сповіщався найближчий сторожовий пункт, яким, скоріше за все, було Хорошівське городище.