Історія м. Харкова налічує безліч прізвищ та творчих псевдонімів відомих діячів в царині письменництва, образотворчого мистецтва, акторської майстерності, які жили та творили в нашому рідному місті не один десяток років, подарувавши неперевершені прозові, поетичні, художні, образотворчі твори та багато іншого. Харків славиться не лише їхніми прізвищами, але й великою кількістю місць, де вони творили та жили. Але є в нашому місті унікальний об’єкт, який на довгі роки об’єднав в одному місці плеяду відомих українських культурних діячів. Цей об’єкт розташовується по вул. Культури, 9 та має символічну назву – Будинок «Слово».

 

 

         Будинок давно є об’єктом культурної спадщини, а нещодавно отримав ще й статус пам’ятки національного значення.

         Завдяки діяльності мешканців, будівля протягом тривалого часу була центром творчості м. Харкова. Тут жили і творили Остап Вишня, письменники Сергій Пилипенко, Іван Багряний, Микола Куліш, Павло Тичина, поет Микола Хвильовий, режисер Лесь Курбас, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний, актриса Наталя Ужвій, художник Анатоль Петрицький та інші.

 

 

         Проект будинку «Слово» був розроблений архітектором Михайлом Дашкевичем, який спланував майбутню письменницьку багатоповерхівку в конструктивістському стилі.

 

 

         За задумом автора, будівля повинна була мати вигляд літери «С», щоб з висоти пташиного польоту його можна було відразу впізнати.

 

 

         І будинок впізнавали. Він настільки укорінився в укладі Харкова, що листи, які приходили до мешканців, відправляли не за адресою: провулок Барачний, 9 (нині вулиця Культури), а просто писали «Будинок Слово», і листоноші завжди знали, куди слід їх нести, адже такий будинок в місті всього один.

 

 

         Михайло Дашкевич не лише втілив архітектурну ідею стосовно форми забудови, але й до деталей продумав «мініінфраструктуру» довкола будинку та всередині двору (невеликий сквер, садові дивани, спортивний майданчик, підсобні будівлі для господарських потреб). Всередині будівля була обладнана «солярієм», їдальнею, дитсадком, перукарнею, пральнею, швацькою майстернею… Таким чином, понад 60 сімей, які поселилися в квартирах будинку «Слово», бонусом отримали безліч дозвільних та практичних об’єктів для оптимального творчого процесу.

 

 

         Але незважаючи на побутові зручності, писалося тут не дуже комфортно. Саме з 1930 року тоталітарні тенденції стають все сильнішими. Мислячу інтелігенцію почали тягати то на розмови, то на вербування, то на допити. Ніхто не міг подумати, що згодом витягнутий літераторами жереб з номерами квартир став фатальним. Лише через декілька років мешканці прозвали свої добротні квартири «камерами попереднього ув’язнення».

         Протягом 1930-х років з 62 квартир «буржуазного будинку» було знищено чи заслано 3/4 мешканців. Із 123 представників творчої інтелігенції 60 були репресовані, з них 45 – розстріляні або загинули в таборах. Таким чином, елітні апартаменти для українських радянських літераторів перетворилися на найграндіознішу «мишоловку», мета якої – відловити «неблагонадійних», навіть якщо вони такими не були. Стіни письменницького будинку «Слово» до сих пір зберігають атмосферу кам’яних кліток, що стали «камерами попереднього ув’язнення» для своїх мешканців.

     Процеси поступової реабілітації почалися з др. пол. 1950-х років і тривають нині. Зараз, коли ми знайомимося з матеріалами слідств, звинувачувальних актів, підставами для судів і страт, усвідомлюємо, як багато ми втратили та як багато не сказали.

Нехай символічна будівля у формі літери «С» завжди нагадує нам про боротьбу та протистояння тих, хто не боявся любити свою культуру.