Обласний комунальний заклад

«Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»

Пам’ятник Т. Шевченку

         У 1919 році радянським урядом було прийнято декрет про встановлення пам'ятників видатним революціонерам, діячам науки і культури, в тому числі й українському поету Т. Шевченку.

        Саме в Харкові, що був тогочасною столицею Української республіки, планувалося встановити найбільший пам’ятник поету. На початку 1930-х років оголошували 3 конкурси на кращий проект. В результаті, у 1933 році переможцем конкурсу став проект М. Манізера та Й. Лангбарда.

        За пропозицією М. Манізера пам’ятник дозволили встановити у міському саду, де розташовувався пам’ятник В. Каразіну, який було перенесено до первісного будинку Харківського університету на вул. Університетській. Нове планування площі навколо пам’ятника Т. Шевченку та алей саду здійснив архітектор Й. Лангбард.

        Саму скульптуру поета відлили з бронзи у ленінградських майстернях заводу КНАП. Працюючи над образом Т. Шевченка та миколаївського солдата (той же образ поета), скульптор використовував фотопортрети, посмертну маску та численні графічні автопортрети митця 1850-х років.

        У пошуках українських типажів М. Манізер запросив акторів харківського театру «Березіль». Н. Ужвій створювала образ Катерини. А. Бучма позував для помираючого гайдамаки і кріпака із жорном. О. Сердюк став прообразом постатей гайдамаки з косою і бунтаря, який рве пута. Тип зв’язаного запорожця створений позуванням І. Мар’яненка. Актриса С. Коваль створила образ наймички, яка тримає граблі та ціпок. Актор Р. Івицький позував для образу червоноармійця. Для постаті комсомолки-робфаківки позувала робітниця харківського заводу «Червоний Жовтень», краща піонервожата міста, Н. Гордієнко.

        Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 24 березня 1935 року.

        Від часу відкриття пам’ятник став одним з кращих творів монументального мистецтва та символом міста. Харківський пам’ятник Т. Шевченку постав на 4 роки раніше однойменних пам’ятників в Києві та Каневі.

        В роки Другої Світової війни пам’ятник зазнав ушкоджень — на деяких статуях лишилися сліди від куль та на плитах полірованого граніту сліди від снарядів. У серпні 1943 біля пам’ятника Т. Шевченку відбувся перший мітинг звільненого від німецько-нацистських окупантів Харкова.

        У повоєнний період і до сьогодні пам’ятник згуртовує навколо себе жителів та гостей міста з метою проведення урочистих свят, в тому числі святкування Шевченківських роковин, та є його культурною окрасою і візитівкою. Існує легенда: хто знайде приховане колесо в композиції пам’ятника, той залишиться у Харкові назавжди, або знайде своє кохання.

        Пам’ятник Т. Шевченку занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка монументального мистецтва національного значення Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, охоронний № 200014-Н.