Обласний комунальний заклад

«Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»

Доповідь Харченко А.С. на XXIІI Міжнародній науковій конференції «Слобожанські читання»

Головна » Культурна спадщина Слобожанщини » Огляд крізь віки » Доповідь Харченко А.С. на XXIІI Міжнародній науковій конференції «Слобожанські читання»

Спадщина архітектора О. Дмитрієва на Донеччині 

 

           Розвиток містобудування на Донеччині на рубежі століть та у перші десятиріччя ХХ ст. визначався індустріальним фактором. Промислові потреби надали поштовху новим ідеям та формам індустріального та громадського будівництва. Одним з перших відгукнувся на поклик епохи архітектор Олександр Іванович Дмитрієв, представник петербурзької архітектурно-інженерної школи ХlX-ХХ ст. Світова архітектурна спадщина Олександра Дмитрієва чисельна, особливе значення її для забудови міст: Краматорська, Донецька (Юзівки), Харкова. Втім, різноманітна та різнобічна діяльність О.І. Дмитрієва, що охоплює всі галузі цивільного та промислового будівництва, вивчена недостатньо, насамперед не визначена роль зодчого в процесі містоутворень сучасних індустріальних центрів південно-східної України. Дослідження кола проблем, пов’язаних з творчістю архітектора Дмитрієва в даному регіоні, є метою роботи автора.

 

           Життєвий шлях зодчого. Олександр Іванович Дмитрієв народився 2 жовтня 1878 р. у Пскові в родині фотографа, приписаної до міщанського стану. Хлопчик рано залишився без батька, але отримав повноцінну освіту. Він блискуче закінчив у 1900 р. Інститут цивільних інженерів із золотою медаллю за архітектурні проекти [1, с. 12] та архітектурне відділення Академії мистецтв (1903 р.) у Петербурзі [2]. 1901 р. обраний членом Імператорського Санкт-Петербурзького товариства архітекторів. Тоді ж отримав перше замовлення на будівництво особняка інженера Г.В. Еша [1, с. 18]. Великого успіху О. Дмитрієв домігся у 1902 р. на конкурсі проектів перебудови прибуткового будинку барона І.В. фон Бессера, що на Володимирському проспекті. Цей конкурс виявився безпрецедентним за кількістю учасників: на ньому було представлено 88 робіт [1, с. 32]. Більшість проектів зроблено у стилі модерн, будівля Нахімовського училища в Петербурзі (1908-1912 рр.) – в дусі петровського бароко [2]. Олександр Іванович розробляв проекти верфі в Таллінні (1913-1917 рр.), будинку Управління Південної залізниці в Харкові (1908-1910 рр.). У 20-30-ті рр. ХХ ст. зодчий захопився новими ідеями та напрямками в архітектурі. У стилі конструктивізму виконані його проекти: Будинок кооперації (1927-30 рр.) і Палац робочого (1931-32 рр.) – в Харкові; клуб-театр в Краматорську (1930 р.). У повоєнні роки Дмитрієвим розроблені проекти типових будинків для Крайньої Півночі та умов вічної мерзлоти (1948-59 рр.). Останньою роботою архітектора є міст у Красноярську (1956-61 рр.).

             Олександр Іванович мав звання академіка та доктора архітектури (1947 р.), був дійсним членом Академії архітектури СРСР (з 1939 р.). З 1904 р. до кінця життя він викладав в Інституті цивільних інженерів (Ленінградському інженерно-будівельному інституті) [3].

           Дружиною архітектора була онука О.М. Бутлерова (відомого вченого-хіміка) Софія Михайлівна Бутлерова. Вони дружили з ранніх років і прожили разом понад півстоліття [1, с. 17]. У 1954 р. Софія Михайлівна, померла [1, с. 356]. 2 грудня 1959 р. не стало Олександра Івановича. Поховали його на Серафимівському кладовищі [1, с. 359].

             Втілення нових ідей містобудування на теренах Донбасу. На початку ХХ ст. у Донбасі організація нових міських поселень у пустому просторі з прив’язаністю їх до індустріального виробництва надихала архітекторів проектувати нову містобудівну реальність. Такі містобудівні утворення отримали назву монопромислові міста [4, с. 71]. Донбас став головним будівельним майданчиком України і СРСР. Тут знайшли відображення розробки нових типів житлових та громадських будівель; принципів нового розселення, зародження районного планування Донбасу [5, с. 8].

 

           Архітектори стали створювати форми «за образом щасливого соціалістичного завтра» [6, с. 78]. Особливий вплив на розвиток архітектурної думки мав твір утопіста Ебенейзера Говарда «Міста-сади», що вийшов друком в Англії в 1897 р. Ідея «міст-садів» отримала втілення на будівельних майданчиках Костянтинівки, Макіївки, Краматорівки, Рутченкового, Горлівки. Селище Жовтневе – приклад спроектованого міста-саду для робітників Краматорського заводу в 1925 р. Олександр Дмитрієв був автором генплану, а також автором головного громадського будинку селища – театру-клубу (1927 р.) [7, с. 9]. Селище Жовтневе поєднувало в собі прямокутну систему плану з радіальною. Всі громадські будівлі за проектом повинні були розташовуватися навколо центра кола, уздовж п'яти променевих доріг. У центрі – головна озеленена алея. Самою озелененою частиною селища Жовтневе є сквер «Зірка» (сквер Металургів). В результаті реалізації генплану селища змінилося розташування громадської будівлі – театр-клуб був побудований не в центрі кола, а на південній околиці селища [7, с. 12, 13].

          Громадським будинкам надавалося велике значення. Вони були архітектурними акцентами нових міст, і тому стали головними об'єктами нової архітектури. У їх проектах знайшли вираз романтика перетворень, пафос боротьби, мрії про будівництво нового життя [7, с. 10]. У 20-х роках ці мрії знайшли втілення в новому творчому напрямку – «конструктивізм». Конструктивісти були прихильниками чітких геометричних форм, функціональності будівлі; застосовували нові матеріали та конструкції [8, с. 339].

          Театр-клуб почали будувати за проектом О. Дмитрієва в 1927 р. Через 3 роки він був урочисто відкритий. У будівлі яскраво проявився новий напрямок: чіткі прості прямокутні форми, асиметрична комбінація обсягів, плоскі дахи. Два корпуси – театральна і лекційна частини, з'єднувалися одноповерховою галереєю, що складалася з двох приміщень. Більш об'ємна театральна частина мала 3 поверхи, по горизонталі розчленовувалася на 2 сектори різної висоти. Поверхи підкреслювалися горизонтальним склінням, розчленованим вертикальними гранями на 8 частин. Кути будівлі опуклі, округлі. Театральний зал клубу був розрахований на 1000 місць, мав прямокутну форму. Завдяки групі високих вікон головне фойє було пронизане світлом і повітрям. Новою була і конструктивна основа, що складається із залізобетонного каркаса і безбалкових бетонних перекриттів [6, с. 80].

          Для селища Жовтневого, побудованого в Краматорську з 1925 по 1938 рр., характерні не тільки об'єкти громадських будівель, а й житлові будівлі в стилі конструктивізму [7, с. 10].

          Промислове будівництво 30-х років застосовувало подібні до цивільних будівель форми. Вони мали бути об’ємними, підкреслено геометричними, функціональними. Приділялася увага озелененню, присутності малих форм (фонтани). Такі «заводи-сади» мали б з’явитися у майбутньому Краматорську. У 1926 р. під керівництвом Дмитрієва була складена архітектурно-інженерна частина проекту реконструкції Краматорського металургійного та машинобудівного заводу (КДММЗ, нині СКМЗ) [7, с. 10]. Одночасно йому запропонували «утворити майстерню для проектування Нового Краматорського заводу». Таким чином,           О. Дмитрієв був біля витоків майбутнього заводу – НКМЗ. У 1926 р. для заводу були спроектовані ливарні майстерні, план котелень цехів. Цехи для заводу побудували із застосуванням збірного залізобетону і металевих конструкцій. Вся територія заводу за проектом була рясно озеленена [9].

           Пошуки нових форм і засобів архітектурної виразності під впливом конструктивізму найповніше розкрив у проекті районної електроцентралі, Краматорської ДРЕС (1929-1930 рр.) архітектор О. Дмитрієв. Він виконав близько 1500 варіантів креслень. Згідно з технічним завданням електростанція повинна була працювати на вугільному пилу й газах мартенівських печей. Подібний проект в СРСР було реалізовано вперше. Будівництво електростанції було завершено в 1930 р., зазнавши численних відступів від початкового проекту [10].

 

           Архітектору було доручено спроектувати одну з основних адміністративних будівель міста – Управління тресту машинобудівних заводів. Дмитрієв завершив проект головної контори в Краматорську в 1934 р. Над самим вестибюлем він помістив зал засідань, що вміщував 800 чоловік [9]. На жаль, контора збудована не була.

 

           Останньою роботою Олександра Дмитрієва для Краматорська з'явився кінотеатр на центральній вулиці старої частини міста, вул. Луначарського (проект 1933 р.). Фойє кінотеатру, як і в театрі-клубі, було освітлено величезним скляним екраном, а фасад прикрашали сім пар колон. Сама будівля кінотеатру підкреслена лаконічно, її головний фасад акцентований легким портиком з непарним числом тонких колон. Перспектива фойє, відповідно до одного з варіантів проекту, відрізняється геометричною чистотою рисунка [1, с. 339].

 

           На жаль, багато робіт Дмитрієва, що втілені в Краматорську, постраждали в роки ІІ Світової війни. Зодчий дуже переживав, дізнавшись про це. Він згадував: «Коли закінчилася Велика Вітчизняна війна, я з жахом дізнався, що в Ново – Краматорську гітлерівці, відступаючи, підірвали театр і теплоцентраль, споруджені за моїми проектами. Горю не було меж: відчуття було таке, ніби я втратив рідних дітей»[9].

 

           Споруди у стилі конструктивізму у Харкові та Юзівці (Донецьку). Наприкінці 20-х років Раднарком УРСР зобов’язав організації затверджувати в певні терміни проекти розпланування міст та громадських будівель. До найцікавіших прикладів будівель культури з компактним планом належить Палац робітника в Харкові (нині – Палац культури залізничників), споруджений за проектом архітектора О. Дмитрієва у 1928 – 1932 рр. Запроектована у формах конструктивізму, споруда розташована в глибині невеликої площі й замикає собою перспективу вулиці. Центром композиції є зал секторної форми на 2000 місць з двома ярусами балконів. З трьох боків його оточують кулуари та фойє. Безпосередньо до сцени прилягають кімнати для сцени – гімнастичний зал з набором обслуговуючих приміщень. Спеціалісти вважають вдалим парадне вирішення вестибюля з гардеробом та фойє з двома широкими сходами [10]. У 1929 р. вирішили звести ще одну споруду – Будинок кооперації у Харкові, проектування якого доручили О. Дмитрієву та О. Мунцу. Згідно з задумом зодчих, ця будівля за формою і пластикою фасадів мала перегукуватися зі спорудою Держпрому [10].

 

            У Юзівці (Донецьку) Олександр Дмитрієв спроектував Палац культури металургів. Будинок побудований в 1929 р. Велику частину фасаду займали віконні прорізи, великі площини скла поєдналися з глухими поверхнями стін. Клуб ділиться на видовищну і клубну частини. У видовищній частині розміщується зал для глядачів на 1200 місць. У клубній – лекційний зал, бібліотека з книгосховищем, балетна студія, зимовий зал для проведення танцювальних вечорів і 25 аудиторій для гуртків. Стіни і колони були оформлені комбінованими панелями з дуба і горіха і великими дзеркалами. Це одна з небагатьох споруд, яка зберіглася [10].

            Отже, Олександр Дмитрієв прожив довге творче життя, самотужки здобув спеціальну архітектурну та художню освіту. Його внесок у процес становлення російської архітектури модерну, ретроспективізму та конструктивізму неможливо переоцінити. Споруди за проектами архітектора дотепер прикрашають простір міст: Петербурга, Талліна, Харкова, та інших. Але найбагатшу спадщину Дмитрієв залишив у південно-східному регіоні України, а саме у Краматорську та Донецьку. В основному, це споруди спроектовані у напрямку конструктивізму.

            Автору вдалося виявити внесок архітектора в розвиток промислової архітектури, інженерних споруд і нових типів житлових комплексів, насамперед, селища Жовтневе у Краматорську.

 

Джерела та література:

 

         1. Кириков Б. М. Александ Дмитриев. Архитектор первой половины ХХ века / Рос. акад. архитектуры и строит. наук, НИИ теории истории архитектуры и градостроительства. – Санкт-Петербург: Коло, 2009. – 400 с.

         2. Дмитриев А.И. // Популярная художественная энциклопедия: А – П – П: Сов. Энциклопедия, 1986. // Популярная художественная энциклопедия в двух томах. Том 1. Место издания: Сов. Энциклопедия 1986, – С. 224.

         3. Дмитриев Александр Иванович — Биография. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://pomnipro.ru/memorypage24840/biography

          4. Ільченко М. Міський розвиток та містобудівні експерименти. // Праця, виснаження, успіх: монопромислові міста Донбасу / М. Ільченко та ін.; за ред. В. Кулікова й І. Склокіної. Львів: ФОН Шумилович, 2018. – С. 71-96.

          5. Вергелес А. В. Особенности градостроительного развития Донбасса в период с 1917 по 1941 годы: автореф.,канд. арх. – М.:Просвещение, -1979, - 415 с.

          6. Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины. – Киев, Будівельник, – 1989, –       С. 104.

          7. Баева Д. В., Овсянникова Н. Б. Формирование населенных пунктов нового типа в Донбассе в 20-30 гг. ХХ в. на примере застройки п. Октябрьский г. Краматорска. Научно-исследовательская работа МАН. – Краматорск, 2003. – 33 с.

          8. Гольштейн А.Ф. Зодчество. – М.: Просвещение,  – 1979, – 415 с.

          9. Соколов З.  Александр Дмитриев – архитектор Краматорска // Поиск. – 2014. – № 23. – 4 июня. – С. 6 – 7.

          10. Iсторiя української архiтектури / За ред. В. I. Тимофiєнка. – Київ: «Технiка», – 2003. – 472 с.

           11. Дворец культуры металлургов (Донецк) — Википедия. [Електронний ресурс] Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Дворец_культуры_металлургов_(Донецк)