Обласний комунальний заклад

«Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»

Городище Мохнач

          Півтора століття тому мальовничі краєвиди навколо села Мохнач в нинішньому Зміївському районі на березі Сіверського Дінця зафіксував художник Ілля Рєпін. Сьогодні село значно менше. Воно віддалене від основних доріг і не дуже популярне у туристів. Але завдяки унікальним археологічним об’єктам, на яких виявлені культурні шари роменської та салтівської культур, тут щорічно проходять експедиції.

 

 

          До унікального археологічного об’єкта належить городище Мохнач – пам’ятка археології національного значення, взята на облік постановою КМУ від 03.09.2009 № 928, охоронний № 200022-Н.

 

 

          Історія поселення сягає глибини століть: найдавніші археологічні знахідки датуються залізним віком. В епоху Середньовіччя тут розташовувалася одна з фортець Хазарського каганату, а в XVII столітті – козацьке військове поселення з майже 3 тисячами населення.

          Городище займає край плато і вододільні схили, а також частково балочний схил.

 

 

          Залишки фортифікаційних систем належать різним історичним періодам: скіфському, салтівському та роменському.

 

 

          Серед «свіжих» знахідок, якими «радувало» городище, крім прикрас, предметів вжитку, кінної збруї, дослідників найбільше здивувало відкриття останків молодої жінки, похованої за особливим обрядом. У могилі лежала лише частина скелета – кисть правої руки. На місці не було грудного скелета, ребер і хребта. Відомо, що у предків осетин був особливий обряд поховання: руйнування скелету, вилучення частини кісток, щоб мертвий не зміг воскреснути і нашкодити живим.

          Тож, і Харківщина має свої поховання з «прокляттями фараонів», адже ще невідомо, чи розбудили науковці дух похованої шаманки, і чи не матиме вона наміру мстити.