Обласний комунальний заклад

«Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини»

Верхньосалтівський археологічний комплекс

Головна » Культурна спадщина Слобожанщини » Огляд крізь віки » Верхньосалтівський археологічний комплекс

          Для Харківської області салтівські старожитності вже давно стали археологічним брендом – своєрідною «візитівкою» харківської археології. Саме Харківщина є однією з найбільш вивчених територій розповсюдження салтівських пам’яток.

          Верхньосалтівський археологічний комплекс – пам’ятка археології національного значення, взята на облік постановою КМУ від 03.09.2009 № 928, охоронний № 200017-Н і складається із городища, посаду та могильника.

 

 

 

          Перш ніж ми перейдемо до більш детального опису об'єкта, пропонуємо зануритися в історичний екскурс. Майже ціле тисячоліття, починаючи з IV століття і до середини XIII століття, через степи Східної Європи рухалися на захід з Азії численні, різномовні кочові народи. Серед них були сармато-алани, угри, різні тюркомовні племена. Перша хвиля азіатських кочівників, що хлинули в Європу в середині IV століття, була очолена гунами, друга, в кінці IX століття – печенігами, третя, в першій половині XIII століття – татаро-монголами.

            Тільки в VIII столітті історична обстановка в степах була більш спокійною: сармато-аланські та тюркські племена прийшли у відносну рівновагу, увійшовши до складу Хазарського каганату. На величезній території каганату утворилася єдина культура. Перші пам'ятники цієї культури були відкриті в Харківській області – в селі Верхній Салтів, за що і отримав назву Верхньосалтівського археологічного комплексу (VIII - X століття).

            Городище вперше згадується у «Книге Большому Чертежу» як «Салтівське» (Салтанівське). Воно з трьох боків оточене валом та ровом. А ще, як додатковий захист, городище мало кам’яні мури завтовшки 4 м.

 

 

 

 

           Цікавим фактом є те, що на городищі розміщувалися наземні будівлі з каменю та житлами-напівземлянками, в одній із таких було виявлено поховання трьох людей салтівського періоду, яке супроводжувалося залізною виделкою для виймання м’яса з казана та салтівською шаблею. Також на цій же території були виявлені матеріали доби козаччини: фрагменти посуду, предмети побуту, залишки поховання 2-ї пол. XVII — 1-ї пол. XVIII століття із бронзовим натільним хрестом військового типу.

           З півночі та заходу до городища прилягав посад загальною площею 100 га, укріплений валом та ровом. При дослідженнях на території посаду було виявлено житла салтівського часу, а в них різноманітні опалювальні пристрої: звичайні вогнища, печі-кам’янки, печі на глиняних останцях. У культурному шарі були знайдені прясла та заготовки під них, кам’яні точильні бруски та жорна, металеві вироби: струги, риболовні гачки, тесла-мотики, ножі та ін. Більшу частину знахідок складають фрагменти салтівської кухонної та столової кераміки, фрагменти середньовічних кримських амфор, залізні шлаки, зливки бронзи, стінки металургійного горну.

           Вивчаючи археологічний комплекс, не можна не помітити різноплановість наукових поглядів щодо належності могильника.

 

 

 

 

           Наприклад, В. Данилевич приписував його хозарам. Більшість археологів дотримується думки, висловленої О. Спіциним, про належність могильника ранньосередньовічним аланам. Висновки Г. Чучукало про етнічну приналежність населення Верхнього Салтова зводяться до підтримки «аланської» теорії.

            Розкопано близько 1 тис. підземних поховальних камер із довгими вузькими ходами. Вхід до поховальної камери закривався закладом з дерев’яних плах або з кам’яних плит. Поховальні камери містять одиночні, парні та колективні поховання за обрядом тілопокладення. У поперечних камерах небіжчиків покладали головою ліворуч від входу до камери, тоді як у поздовжніх камерах — ногами до входу. При проведенні поховального обряду використовувалися вохра, крейда, деревне вугілля і зола. Досліджено також поминальні тризни у вигляді кухонних горщиків та окремі поховання верхових коней у супроводі кінської збруї.

            Матеріали, знайдені під час розкопок, представлені знаряддями праці та предметами побуту: ножами, теслами-мотиками, пряслами, точильними брусками, горловинами бурдюків, різноманітним глиняним та скляним посудом; предметами озброєння: шаблями, кинджалами, бойовими сокирами-чеканами, вістрями копій та стріл, кістенями; кінським спорядженням: вудилами, стременами, залишками сідел. Чисельними є знахідки скляних та сердолікових намистин, браслетів, сережок та каблучок, що виготовлені з бронзи, срібла або золота, бронзових антропо- та зооморфних підвісок-амулетів, пряжок та бляшок від поясних ременів та ременів від взуття, відлитих та штампованих бубонців, ґудзиків, предметів туалетного набору.

            У похованнях знайдено більше ніж 100 срібних арабських монет  VIII - IX століть, котрі були перетворені у підвіски.

           На території могильника зустрічаються окремі поховання у звичайних ґрунтових ямах та у ямах із підбоєм. Інколи, анатомічний порядок людських кістяків у поховальних камерах навмисно порушений, що свідчить про проведення у давнину постпоховальних обрядів (обряду знешкодження небіжчиків). Населення, що залишило катакомбні поховання біля с. Верхній Салтів, складалося переважно з представників аланського етносу, навмисно переселених сюди хозарською владою з Північного Кавказу.